Сила гімназії - у її вчителях, слава - в учнях!!!

Моє ім’я – Т а н я.
Найбільше захоплення – фотографія, я беру участь у благодійному проекті «PhotoFun», фотографія – це частина мого життя. Люблю подорожувати, намагаюсь гарно закінчити рідну гімназію.
Мистецтву слова мене навчає моя вчителька рідної мови –

П о л і щ у к   Р а ї с а 

В а с и л і в н а.

У цій роботі я висловлюю почуття захоплення навколишнім світом, мрію про збереження гармонії природи і людини.

Пісня про рідну землю

Тут  калину в  лузі обіймає вітер,

Перепел світанки манить у поля,

І сопілить сонце вранішні сюїти,

І летить криничний журавель на шлях.

Земле моя, земле, ниви колосисті,

Земле моя, птице з крилами дібров,

Із озер очима, у садів намисті,

Земле, моя доле, щастя і любов.

Тут лісів отари йдуть до водопою,

Де джерел суцвіття рвуть тугий граніт.

Тут льони, мов небо, тут жита – стіною,

Тут в колисці думки визрів зореліт.

Земле, моя земле, рідна, як матуся,

Йду в твої світанки, до своїх людей,

А коли знеможу – в тебе наберуся

Сили, що черпає мій народ – Антей.

Мов з промінням сонця – з піснею дівчата,

Не змовкає пісня в полі ні на мить.

Хто тебе, мій краю, може не кохати,

Хто моє Полісся може не любить?!

                                                       В. Сінчук

Природо! Царівно! Матінко! Богине! Замало слів, щоб описати всю красу твою – багатогранну, незвичайну, прекрасну, таку дивовижну й чаруючу.

Світ твій, природо, зливається у бездоганній гармонії. Цей світ ти витворювала довгі тисячоліття, намагаючись довести його до ідеального, неповторного…

Іду звичайною польовою стежинкою, прямую до річки, заходжу у шумливий лісок – і скрізь чую музику, яку не можна передати жодними інструментами. Це симфонія, яку майже ніхто не помічає, дивовижний концерт, що кожної секунди дають невидимі артисти, не чекаючи на подяку, на визнання.

Всміхається сонечко – радіє душа, біжать хмарки у небі – лину у світ мрій і безтурботності, повіває лагідний вітерець, заходить за обрій небесне світило – відчуваю приємну втому, яку подарував мені такий насичений добрими справами і приємними несподіванками день. Дивлюся, як розцвіли квіти – і серце сповнюється бажанням жити і творити добро, засівати землю, щоб проізростали на ній красоти, щоб у душі назавжди оселився дух благоговійного відчуття живого світу,його постійного перетворення та оновлення.

Світ змінюється…Щосекунди, щохвилини, щогодини, щодня. Я не встигаю за плином часу. Але, на щастя, вловлюю мить краси й неперервності – і зупиняюся. Вдивляюся у синє- синє небо, прямую за спокійною течією ріки, говорю із старим-старим камінням, набираюся сили у міцних дерев, крокую росянистою травою, вслухаюся у спів пташиний.

Яка неповторність і могуття, нестерпність і спокій, простота і незбагненність! Душа тремтить, бринить таємничою музикою, багатогранністю довкілля. Сліди губляться у зеленому оксамиті, очі вбирають райдужні фарби. Як хочеться, щоб усе навколо вічно було світлим і чистим: погляди, душі, почуття, думки, мрії.

Вдивляюся у світло ірисів, лілій, розкішних, загадкових. Дивлюся
й не відірву погляду. Здається, несподівано сама зливаюся з ними, вмить перетворююся на сліпучо - сонячну хмаринку і розчиняюся у глибокій синяві неба. Лечу, лечу, згодом дощиком падаю додолу, а безліч прозорих кришталевих перлинок- краплинок виграють під променем, падають у густі трави, несуть силу землі. Квітучість, сонцесяяння, живодайність – це не може бути понівечене ні поглядом, ні вчинком, ні кроком людини.

Природо! Красуне! Ти рухаєшся, біжиш, пливеш, падаєш, цвітеш, гориш, наповнюючи здоров’ям і силою мене, співаєш про Вічність. Вона виростає із глибини ріки і живе у стрімких горах. Гори кличуть і мене: не раз я блукала їхніми схилами.
Природо! Дивовижна й незбагненна до кінця казкова країна. Людина – господар; творець, але і ворог, і нищівник, і губитель.

 

Частина землян уже не бачить краси зеленого бору, не помічає, як, привітавшись, хитнеться квітуча гілка, як підхоплює пісню птахів швидкий вітерець, як полоще свої коси верба у глибокій річці, як бедрик-сонечко метушиться на листі, як довірливо дивляться очі звірів і птахів. Із року в рік краса земна марніє, згасає.

Якщо ми не розчистимо прилісок, садочок, не вирубаємо чагарники, не висадимо квіти на забур’яненій ділянці, не підгодуємо птахів під час суворої зими, то незабаром опинимося у жахливому безладді, у мороці. Пам’ятаймо слова мудрого філософа Григорія Сковороди: «Якщо людина знищує природу, то вона знищує саму себе». Збереження довкілля залежить тільки від кожного з нас, адже ми – найдосконаліші створіння у цьому світі, здатні продовжити торжество життя. А воно тріумфує у навколишніх шумах, у буянні зелені, у прозорості дощової краплинки, у снігових заметах, у листопадових заметілях та в нестримному потоці кришталевої весняної води.

Дзеркало ріки – це дзеркало довкілля. У ньому краса квітки, яка чарівною короною підіймається до сонячних променів. Величезними монетами навкруги розкидається зелене латаття. Усе навколо вабить чистотою – бережімо її!

Іду стежиною гордовито. Хочу побачити і своє відображення у воді. Але несподівано гордо випливає назустріч красень лебідь. Здається, він чекає простої довірливості, спілкування, підтримки, хоче знайти у світі людей друзів, звичайного прихистку. А людина… Яку жорстокість бачимо дуже часто навколо: зрубане дерево, затоптані квіти, спалений лісок, убиті звірятка, пташечка, засмічена галявина, замулена річечка… Шукаймо у душах своїх розуміння, тепло, співчуття до живого, любов до землі…
 

Природо-царівно! Прошу Всевишнього продовжити твої віки, удосконалити твою красу, вималювати твоє майбутнє. Нехай не втихає дзвін струмочка, що біжить до бурхливої річки. Завжди хай линуть над землею жайворонкові та солов’їні пісні, йдуть благодатні дощики та райдужно виграє ласкаве сонечко. Тоді цвістимуть квіти, будуть колоситися жита, під сніговими килимами відпочиватиме земля-матінка, щоб знову пробудитися для щедрого засіву. Кожна нова весна хай виписує яскраву сторінку захоплюючої Книги природи.

Шукаєм досконалості у всьому.
Вона ж - в траві, у листі вирізному.
У квітці незабудки і ромену
А є хоча б в єдиній рисі в мене?
 

Мета створеної мною галереї фотографій – привернути увагу до проблеми збереження краси рідної землі, чистоти навколишнього середовища.

У цій роботі вміщено фотографії моїх улюблених куточків природи на Житомирщині: береги річки Случ у моєму рідному Любарі, вид на старовинний монастир, насадження парків Любара та Житомирщини, пейзажі над Тетеревом, квіти.

Деякі знімки засвідчують любов моїх найкращих друзів – Ангеліни Біленької та Наталі Корнійчук до рідної природи, народних звичаїв.