Музеї гімназії

І ось у цій невеличкій оселі, у яку ми вас запрошуємо, зберігається тепло, затишок, гостинність такої дорогої для усіх української хатини.

В українських садибах виділялися білесенькі хати, мальви попід вікнами, квітучі вишні, яблуні, соняшники, глечики на тинах.

Олександр Довженко писав: «…біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері,… житло просте, ніби його створили не людські прості руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід серед зелені і квітів.»

Музей "Українська світлиця"

Україна…

Мальовнича, неповторна сторона…

Вона є всюди, де гомонить рідна мова, звучить українська пісня, де бережуть давній звичай.

Народне житло було завжди цікаве й оригінальне не тільки за формою, але й внутрішнім змістом.

Інтер'єр української оселі (музей гімназії)

Кожна річ, предмет у хаті, крім свого практичного значення, мали ще й духовне значення. Тому хата для селянина ставала всім: і храмом, і рідним краєм, і матір’ю.

На перший погляд, про традиційну українську хату ми знаємо ніби багато, але водночас ще і мало. Своє слово про неї сказали етнографи, архітектори, історики.

Подільські та поліські оселі вирізнялися мальовничістю завдяки широкому використанню кольорів та настінного розпису.

Хати будували з глини та дерева (сосни, вільхи, осики, зрідка тополі). У їх конструкції основою залишається зруб. Зовні житлову частину хати, крім окремих регіонів (карпатських, прип’ятських), обмазували глиною.

Дуже поширеними були однокамерні будівлі (3-4 м), але побутували так звані «довгі хати» (до 20 м), де під одним дахом із житлом були господарські будівлі.

Великий інтерес представляє інтер’єр народного житла. Відтворити його сьогодні можемо тільки за літературними описами, фотографіями, свідченнями старожилів.

Інтер’єр українського житла протягом тривалого часу не зазнавав змін, а речі в ньому вказують на традиційне раціональне використання помешкання. Кожен куток і суміжні зони у хаті мали певні функції і заповнювались тими предметами, які виражали звичаї, побут, заняття народу.

До хати завжди входили через поріг, кланялися, віталися та посміхалися. Тим самим шанували господарів, їх гостинність і щирість.

Праворуч або ліворуч розміщується піч. Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь…

Вогнище печі завжди було символом непорушності сім’ї.

Ця «добра, щедра піч твоя, що пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням», - як писав О.Довженко.

Під час заручин старостам і нареченій належало стояти ближче до печі. Перші намагалися потай відламати з печі цеглини чи обмазки і покласти до кишені, щоб сватання вдалося. А дівчина того вечора не відходила від печі й колупала комин, ніби благаючи захисту.

У деяких районах під час сватання дівчина ховалася на печі. Якщо вона не погоджувалась вийти заміж за того, кого їй пропонували, то до кінця сватання сиділа на печі.

Біля печі розміщувалися усі необхідні для господарювання речі: цеберко з водою, глечики, горщики, банячки. Різноманітні мішалки, товкачі, макогони, макітри, копистки, хлібні лопати, діжа для тіста, коцюба та коцюбки, рогачі тощо.

Предмети для господарювання

Поблизу печі на стінах розміщувалися мисники, полиці. На них ставили щоденний посуд та посуд для святкових страв: кухлі, кварти, глиняні та полив’яні миски, дерев’яні й мальовані тарілки, дерев’яні розмальовані ложки, варехи, ополоники з округлою точеною ручкою, сільнички, куманці, різноманітні глиняні, фаянсові фігурки птахів, коників, півників.

Це були своєрідні обереги від зла, від лихого ока - символи достатку, добра, благополуччя.

При запічній стіні (у найтеплішому місці) – розташовували високий піл – місце для відпочинку, а пізніше це місце стало займати ліжко. Його викладали м’якою соломою та зверху застеляли рядном.

На ліжку – традиційно «гори» подушок, прикрашених тканням, вишивкою.

Саме ліжко прикрашали різьбленням, різноманітними фігурками округлої форми.

Над ліжком до стелі кріпилася люлька, або колиска.

Своєрідності інтер’єру хати надавали різноманітні жердки. Найчастіше їх розміщували над ліжком, а також у різних частинах хати.

На жердках зберігали побутові тканини, одяг, рушники. На невеликих жердках поблизу печі сушили льон, насіння, часник.

У побуті були поширеними жердки-полиці, жердки-вішалки, жердки для підвішування ткацького верстата.

На жердках у нашій кімнаті розміщені вишивані рушники – дарунки учнів та вчителів школи. Вони відзначаються різноманітністю узорів, вишитих композицій.

Рушники – це відбиття культурної пам’яті народу, в їх візерунках збереглися прадавні магічні ознаки: образи «дерева життя», символіка червоного кольору як символ оновлення, ромб у квадраті (або геометричні орнаменти) – символ засіяного поля, різноманітні птахи – символ сімейної злагоди, вірності, місяць – символ нескінченності життя і світу. Хвилясті лінії, вертикальні смуги, квадрати, ромби у вишиванці – така різноманітність елементів у вишиванці символізує рух життя, його різноманітність.

У нашому музеї є унікальні експонати – жіноча та чоловіча сорочки.

Навпроти входу – покуть (це почесна, чиста частина хати). Тут розміщений стіл. Його накривали білою скатертиною. На центральній стіні та у правому кутку, іноді над вікнами розміщували образи-ікони, які прикрашали вишитими рушниками, за ними тримали освячене гілля верби, гілки калини, засушені квіти.

На почесному місці у хаті завжди був портрет Т.Шевченка. Рушники на іконах та навколо портрета Т.Шевченка вишиті так званою рисованою вишивкою (вибиванкою). Техніка вишивання цих рушників полягає в тому, що узор попередньо малюють на полотні і вишивають різними видами гладі. Орнамент на таких рушниках в основному рослинний. Невичерпна фантазія майстринь вводить у вишивку чарівний світ різноманітних квітів, листочків, ягід у живописно-об’ємному вигляді.

На столі завжди лежали хліб-сіль на вишитому рушнику. Хліб – символ сонця та єдності роду.

«З хлібом і пісня миліша, і хата тепліша», - казали у народі.

Експонати музею, передані гімназії:

утирач, 30-і р.р. ХХ ст., с.Стрижівка, дарунок Поліщук Раїси Василівни;

рядно, 60-і роки ХХ ст.,с.Стрижівка, дарунок Поліщук Раїси Василівни;

оберіг – солом’яний бриль, дарунок Козачок Тетяни Дмитрівни;

серветка Зілінського Віталія (8-В);

рушник учениці Сідової Вікторії;

глечик полив’яний Підгаєцького Владислава;

доріжка конопляна, початок ХХ ст., Любарський район, с. Авратин, робота Крачук-Шастун Юлії, дарунок Будім Світлани Броніславівни;

рушник, 50-і роки ХХ ст., с. Карань, дарунок Косарєва Юрія;

рушники, традиційна червона вишивка, дарунок Будім Світлани Броніславівни;

доріжка конопляна, дарунок Франкової Ольги;

серветка, робота Будім Маргарити;

лопата пічна, початок ХХ ст., дарунок Михальчука Артура;

рушник, робота Коростинської Люби Антонівни, Львівська обл., м. Червоноград, дарунок Мельнічук Валентини;

рушник 50-і роки ХХ ст., дарунок Скремінської Олени Броніславівни, с. Іванівка Житомирського району;

кошик (лоза), виготовив Микитюк Віктор Захарович, Чуднівський район, с. Мотрунки, дарунок Микитюк Юлії Анатолівни;

рушник, робота Пархомчук Марії Климівни, Романівський р-н, с.Ясногород, дарунок Мельничук Валентини.

Фотоматеріали:

Фомін Микола,

учень 10-А класу